Влада Ралко про трансформацію художнього процесу під час війни та Берлінську резиденцію

Сьогодні ми певні, що саме Берлін і Київ можуть стати дискусійними майданчиками для перегляду та уточнення базових понять щодо етики, культури та політики в Європі.

– Влада Ралко

Протягом кількох місяців триває резиденція Влади Ралко та Володимира Буднікова у просторі легендарних Inken та Hinrich Baller за підтримки творчого об’єднання «ЧервонеЧорне». Хоча резиденція спочатку не була окреслена чіткими формальними та тематичними рамками, сьогодні вже можна сказати, що вона стала не лише майданчиком для створення нового художнього проекту, але передусім полем для самоосмислення в умовах зміненої війною реальності, перебуваючи в паралельному світі мирного європейського міста. Також ця резиденція сприяла дослідженню минулого, непересічної історії та стилістичних особливостей самої будівлі резиденції.

Як говорить Влада Ралко про експресивний стиль будинків Inken та Hinrich Baller: «Їхні берлінські будинки неможливо віднести ані до жодного стилю ані до жодної архітектурної течії. Здається, що ми діємо у просторах, що є сучасними та позачасовими водночас. Ба більше, архітектурна будова наче вагається між зовнішнім та внутрішнім: вуличні конструктивні та декоративні елементи «заходять» усередину, тому ти неначе одночасно перебуваєш в обох просторах. Виходить, що архітектурний стиль резиденції виявляє наш теперішній стан подвійної присутності в екзилі та вдома. Будинок подібний до стрічки Мебіуса, де ми час від часу раптом почуваємося догори дриґом, а робочий простір не дає заспокоїтися та наштовхує на думку».

Співпраця «ЧервоногоЧорного» та художників почалася у 2014 році. Послідовність цієї взаємодії проявляється у спільних проектах, декількох виданнях, створених за підсумками проектів, а найголовніше – в сталості тем, які досліджують митці. Влада Ралко, почала свою серію «Київський щоденник» у Києві, продовжила її у резиденції у Каневі, а наступним етапом став «Львівський щоденник» - реакція на війну, її своєрідний літопис, акт повернення власної мови і голосу. Зараз художниця продовжує щоденник перебуваючи у Берліні, використовуючи ту саму методологію фіксації на папері навколишніх подій і змін свого внутрішнього стану.

У своїй великій серії робіт на папері «Паперовий міст» Володимир Будніков зосереджується на побічній функції окремих мостів, коли вони стають місцями зустрічей, ринками чи своєрідними форумами. Ба більше, він обирає цю фукцію за головну. Міст у нього – хребет, основа та принцип розмови, а також, символ зв’язку між теренами, що видаються неспівставними або нічим не поєднаними між собою. Назву виставки так само як і назву берлінської резиденції «ЧервоногоЧорного» навіяно близькістю берлінського історичного мосту Aдміралбрюке.

«На початках, під час роботи в канівських студіях об’єднання, що територіально межують із природною заповідною зоною, ми видобували знання про змінену війною реальність із ідилічного середовища українського тилу. Під час повномасштабної війни продовження нашої художньої праці в берлінській резиденції від ЧЧ чимдалі прояснює те, що наразі спокійне життя німецької столиці триває в умовах тепер уже загальноєвропейського тилу, а мирні мешканці об’єднаної Європи здебільшого обирають перебування у щасливому нерозумінні того, наскільки серйозно вони загрожені» , — каже Влада. «Тимчасове місце для нашої сьогоднішньої праці так само перформативне, як і український час. Мистецтво має потугу виходити на універсальний рівень, тобто, може ставати спільним місцем для людей зі спільними цінностями, тобто, точкою довіри. До ціннісних понять, названих вище, варто додати довіру. В умовах загрози для всього цивілізованого світу довіра може зіграти вирішальну роль». 

Слідкуйте за перебігом та результатами резиденції на сторінці «ЧервоногоЧорного» та на сторінці резиденції.