Скульптурний маршрут у Стрийському парку Львова: звідки походить і куди веде…
Авторка — Катерина Підгайна.
Культурна менеджерка, кураторка Канівського міжнародного скульптурного симпозіуму.
Скульптурний маршрут у Стрийському парку Львова: звідки походить і куди веде…
Скульптури у публічному просторі — гарна ознака потреби людини в якісній візуальній наповненості навколишнього урбаністичного середовища. В Україні поки вони викликають неоднозначні дискусії з негативним відтінком як у широких, так і в профільних колах. Обговорення скульптурних проєктів, котрі зʼявляються під час повномасштабного вторгнення, — ще гостріші та, здається, мають таку саму силу чинити розбрат, як і теми геополітичні. Якщо не брати до уваги відверто спекулятивні й низькоякісні скульптури в публічних просторах, за багатьма думками й коментарями складно розібратися, чи має насправді проєкт право на візуальну комунікацію з нами.
Від задуму проєкту «Скульптурний маршрут» у Стрийському парку і до сьогодні творче обʼєднання «ЧервонеЧорне» виважено підходить до контенту проєкту й усієї комунікації назовні, що, однак, не стало запобіжником до лавини негативних коментарів у бік проєкту, точніше, здебільшого скульптури «Впевнена» Василя Корчового.
Формальної інформації про проєкт від організаторів на етапі транспортування скульптур із Канева до Києва та їх розвантаження в парку майже не було. Оскільки вони простояли у відкритому доступі в Каневі, де їх уже споглядало багато людей, неможливо було передбачити таку миттєву реакцію на тільки-но розвантажені на галявині Стрийського парку скульптури. Інформаційна підтримка була запланована на період встановлення скульптур на їхні остаточні місця. На додачу, недавня серпнева ракетна атака Львова, тобто непевність щодо перебігу подій в умовах воєнного часу, стала додатковою причиною обмеженої комунікації аж до самого моменту встановлення скульптур.
Подальша комунікація від організаторів на сайті, соціальних мережах та через ЗМІ щодо мети проєкту, мистецької цінності робіт, джерела фінансування була схожа на протистояння сніговій лавині домислів, трактувань та обговорення скульптури Василя Корчового. Скандал роздули до такої міри, що навіть ті, хто сам його і роздув, почали вбачати в цьому політичну провокацію, бо градус дискусій був неприродно високим.
Кейс проєкту у Стрийському парку ширший за «Впевнену» в сенсовому і часовому контексті. Яка ж насправді була канва створення цих скульптур та мета проєкту? І взагалі, якою є стратегія української приватної культурної інституції на прикладі ЧЧ, тобто «що, чому і як».
ЩО
Мета творчого обʼєднання «ЧервонеЧорне» була і є незмінною з 2011-го року, відколи обʼєднання почало займатися Канівським міжнародним скульптурним симпозіумом і скульптурним парком у Каневі: популяризувати скульптуру, надавати митцям можливості для роботи, сприяти міжнародному культурному діалогу та збільшувати туристичний потенціал міста через скульптурні проєкти. З війною додалася ще одна місія: посилювати видимість України на культурній мапі та цікавість для партнерів і спонсорів, які інвестують у відбудову міст.
Творче об'єднання «ЧервонеЧорне» невипадково було створене саме у Каневі. Через гарну природу (широкий Дніпро, рельєфні кручі), шевченківські місця, а також близькість до Києва, це місто та села поблизу завжди приваблювали художників. У минулому столітті сюди їздили на літню практику й пленери студенти та викладачі Київського художнього інституту (зараз — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), за часів президентства Віктора Ющенка Канів став однією з фокусних точок на культурній мапі України. У 2007-му році відбувся скульптурний проект за ініціативи президента: на честь Тараса Шевченка 19 скульпторів зробили твори, які сьогодні можна побачити на «Шевченківській алеї».
Саме в цей час тут виникає новий мистецький рух. Юрій Сташків та Катерина Довгайло, котрі опікуються готелем «Княжа Гора», започаткували мистецьке об’єднання «ЧервонеЧорне». Воно виросло з колекціонування творів візуального мистецтва, що були зроблені в Каневі в різні роки. Згодом організатори об'єднання почали запрошувати художників та кураторів на резиденції. Серед митців, які працювали з ЧЧ найчастіше, можна відзначити Олександра Бабака, Олександра Дяченка, Владу Ралко та Володимира Буднікова. Будівля для резиденцій та галерея у 1000 кв.м. стали наслідком реновації радянської турбази «Канів» та їдальні поруч.
У 2011-му році до художніх резиденцій додався скульптурний симпозіум. Поштовхом до його започаткування стало знайомство зі скульптором Олександром Дяченком. Як зазначає Юрій Сташків, скульптура Дяченка «Голий» фактично змінила уявлення колекціонера про пластичне мистецтво й поклала початок великому міжнародному проекту — Канівський скульптурний симпозіум, який щорічно приймав скульпторів зі всього світу аж до 2021 року.
Скульптура Олександра Дяченка «Голий»
ЧОМУ
«Канів є культурним центром України. Що треба зробити, щоб і до землі відповідальним бути, і нерухомість якимось чином виправдати? Одним із ключових пунктів є культура. Якщо ти хочеш мати справу з нерухомістю і землею, з чимось, що буде приваблювати у майбутньому туристів, креативний клас, то ти повинен почати з культури», — говорить Юрій Сташків.
Отож, для об'єднання майже всі двадцять років культурної діяльності були підпорядковані цій стратегії розвитку місця через мистецькі проєкти, високим ступенем соціальної відповідальності перед містом і громадськістю, без залученості якої такі проєкти втрачають сенс.
Звісно, надихав досвід публічних проєктів, зокрема, скульптурних парків у світі, їх колосальний вплив на сприймання ландшафту та залучення коштів. Наприклад, Скульптура The Gates Крісто Явашева та Жанни-Клод у Центральному парку Нью-Йорка, The Bean Аніша Капура у Чикаго чи інсталяція Вигела́нда в Осло стали справжніми символами міст та привабили мільйони туристів. У свою чергу це призвело до зростання грошового обігу місцевих бізнесів, позитивно вплинуло й продовжує впливати зараз на імідж міст серед його мешканців й іноземців та на їхню інвестиційну привабливість. До слова, жоден із цих проєктів не був на початку одностайно підтриманий місцевою спільнотою.
Скульптури майстрів першої ланки біля музею Гуггенхайм у Більбао й сам музей із моменту свого відкриття в 1997-му році щорічно відвідує в середньому понад один мільйон людей. Це і справляє надзвичайний вплив на баскську економіку та суспільство, сприяє розвитку туризму в регіоні, покращення іміджу міста, а також відродженню багатьох громадських місць та приватних будинків. Увесь цей феномен, охрещений ЗМІ як «ефект Гуггенхайма», або «ефект Більбао» підкреслив важливість культурного туризму та спричинив ефект наслідування в інших країнах. Проєкт повністю фінансували з бюджетних коштів. На етапі його планування він не знайшов підтримки місцевих жителів і деяких відомих художників, які в майбутньому робитимуть тут виставкові проєкти. Якщо набратися сміливості й пофантазувати, можна сказати, що саме Канів в Україні міг би стати містом для створення сучасного музею, яким у свій час став індустріальний Більбао в Іспанії.
“Якщо набратися сміливості й пофантазувати, можна сказати, що саме Канів в Україні міг би стати містом для створення сучасного музею, яким у свій час став індустріальний Більбао в Іспанії.”
Річард Флорида, котрий започаткував поняття «креативний клас» і чия агенція активно консультує міста щодо економічного розвитку через креативні проєкти, висуває теорію трьох «Т». Щоб місто могло привабити креативний клас, воно повинно мати 1) талант (високо талановите/освічене/кваліфіковане населення/спільноту) разом із відповідними видимими в просторі й певній системі взаємодій проектами; 2) толерантність (спільноту, яка сповідує дух «живи і дай жити»); та 3) технології (технологічна інфраструктура, необхідна для підживлення культури підприємництва).
Тут, окрім інтелектуальних і фінансових зусиль приватних ініціатив, місцеві органи самоврядування грають критичну роль у створенні сприятливого середовища й інфраструктури для розвитку культурних ініціатив.
Повернімося до Канева — з 2011-го року ЧЧ проходило шлях від ігнорування й заперечення до підтримки з боку влади та мешканців. Скульптурний парк став головним єднальним ланцюжком. Наразі він охоплює декілька десятків скульптурних робіт з українського каменю, переважно граніту, які розміщені на території Канівського готелю «Княжа гора» та на набережній вздовж Дніпра з вільним доступом до них у будь-який час. Оскільки скульптурний симпозіум — це своєрідна лабораторія скульптури, найновіші роботи (2021-го року створення) є на робочому майданчику. Пошуки або формування місця розташування кожної скульптури — тривалий процес і робота цілої команди.
ЯК
З початком повномасштабної війни росії проти України проєкти мистецького об'єднання були поставлені на паузу. Проте ненадовго. Продовжувати розвивати власні культурні ініціативи всупереч агресії окупанта, спрямованої зокрема на знищення української культури — стратегія, яку попри все обрали багато українських інституцій. Звинувачувати їх у витрачанні коштів на розвиток власних інституцій безглуздо. Це те, що задовольняє власні амбіції та дає можливість застосовувати знання і досвід, розбудовувати бізнеси й, урешті, стає життєвим імпульсом, котрий допомагає рухатись і не втрачати орієнтири як ініціаторам, так і реципієнтам.
“Це те, що задовольняє власні амбіції та дає можливість застосовувати знання і досвід, розбудовувати бізнеси й, урешті, стає життєвим імпульсом, котрий допомагає рухатись і не втрачати орієнтири як ініціаторам, так і реципієнтам.”
Навчитися робити щось на високому рівні можна, якщо робити це постійно й таким чином самим удосконалюватись. У форматі симпозіуму продовжувати скульптурний проєкт було неможливо з урахуванням колосальних фінансових витрат на такий заїзд скульпторів і непевної безпекової ситуації. Cаме тому під час війни практично не з’являються приклади високотехнічно зроблених вуличних скульптур. Однак досвід й експертиза у роботі з художньою обробкою каменю, упорядкуванням території і ландшафтом, роки експериментів надали сміливості наважитись показати скульптури поза рамками лабораторії створення скульптур — Канева та Канівського скульптурного парку — в інших містах.
Учасники Канівського симпозіуму 2021 (зліва направо): Василь Корчовий, Віталій Протосеня, Ілля Новгородов, Катерина Підгайна (кураторка), Здравко Здравков, Олександр Дяченко:
Середовище Львова вбачалося мультикультурним і готовим до публічних мистецьких інтервенцій, до того ж, це рідне місто Юрія Сташківа та його рідний Стрийський парк. Процес узгоджень зі Львівською міською радою, вибір скульптур і їх місць розташування в парку, врахування особливостей доставки, встановлення, додаткових експозиційних матеріалів зайняв більше ніж пів року. Проєкт у Львові став можливим завдяки галеристу Павлу Гудімову, який сприяв отриманню дозволів на встановлення скульптур та курував цей проєкт. На ньому лежала відповідальність донести до місцевої влади актуальність і важливість проекту — естетичне оновлення паркового простору через мистецьке впорядкування, покращення емоційного стану через інтеграцію нових скульптурних творів у природне середовище. Згодом проєкт було презентовано в межах Львівського тижня скульптури, який ініціював Павло, що мало додаткові іміджеві переваги та сприяло охопленню широкої аудиторії.
Сучасний світ вимагає знаходити нові шляхи розвитку міст та регіонів. Співпраця між культурою та бізнесом, владою давно стала важливою складовою розвиненої інфраструктури і привабливості сучасного міста. У цьому контексті проєкт Скульптурного парку у Каневі, а відтак і Скульптурний маршрут у Стрийському парку Львова демонструють широкий горизонт можливостей для розвитку міста і стають місцем дискусій щодо збагачення його культурної матерії.
Тому культурні проєкти мають тривати навіть у найскладніші для країни часи, а при найкращому сценарії — знаходити підтримку спільноти та влади. Не варто надмірно романтизувати витвір мистецтва чи говорити лише про його мистецьку цінність. Слід, натомість, чесно зізнатися в тому, навіщо робити цю публічну мистецьку акцію; які є на те особисті причини, соціальний чи економічний, короткостроковий чи довгостроковий вплив; урахувати адекватність часу та місця встановлення; приділити увагу комунікації з аудиторією. На прикладі інших країн, які мають більший досвід у роботі з публічними просторами, варто зазначити, що основними експерами у рішенні того, що і де має бути розташоване, мають стати представники міських адміністрацій, котрі наділені відповідним досвідом, озброєні прописаними методиками й пріоритетами розвитку та благоустрою міста. А найголовніше — бажанням докладати інтелектуальних зусиль до поліпшення як життя громадян, так і власного.
Після резонансу й уваги з боку відвідувачів до Скульптурного маршруту у Стрийському парку об’єднання «ЧервонеЧорне» отримало запит на подібну співпрацю з містом Ірпінь, яке обирає культурний вектор розвитку і вбачає публічні мистецькі об’єкти його важливою складовою. Тож є всі підстави припустити, що запит на такі проєкти від міст у майбутньому тільки зростатиме…
Ілюстрації – фото надані об’єднанням «ЧервонеЧорне», фотограф Тарас Безпалий
Джерело – медіа про культуру «Сенсор»