Рікою
Міфологічна подорож Дніпром у проєкті Олександра Бабака
Дорога від Києва до Канева займає дві з половиною години автобусом. Якщо їхати власною автівкою, то можна вкластися й у дві. Катер-«ракета» долав відстань за три-чотири години – в минулому, бо зараз судноплавства в цьому напрямку немає.
20 липня 2019 року з Києва відшвартувалася яхта завдовжки вісім метрів із чотирма людьми на борту. Серед них – капітан, художник, фотограф і оператор. До канівських шлюзів вони дісталися лише на наступний день. Хоча, насправді, їхня подорож виявилася куди тривалішою – вона продовжується сьогодні та, цілком можливо, не завершиться й за кілька місяців.
Художником на судні був Олександр Бабак, фотографом – Ігор Окуневський, операторкою – Світлана Зінов’єва. Капітана називали символічно – Перевізником. Сплав Дніпром – це частина мистецького проєкту Бабака, назва якого доволі промовиста: «Рікою». А поштовхом для втілення цього творчого задуму став один невеликий і лаконічний рисунок Тараса Шевченка.
Якщо говорити про візуально-естетичний зв’язок Шевченка та Канева, то яскраві образи вже були сформовані фактично після смерті та перепоховання митця: низка пам’ятників на Чернечій горі, завчений у школі фрагмент «Заповіту» з «…ланами широкополими, і Дніпром, і кручами…», численні (та водночас однакові) портрети Шевченка в канівському музеї його імені. Але як справи з власними поглядами цієї знакової постаті?
Шевченко зробив один малюнок, який підписав «Коло Канева». Це було в 1859-му, за два роки до його смерті та перепоховання в Каневі. Рисунок схожий на дорожню замальовку, тож навряд чи може претендувати на статус самостійного твору мистецтва. А от на предмет майбутніх досліджень – цілком.
Тарас Шевченко. Коло Канева. 1859, олівець, туш, перо
Тож, роль початкового імпульсу для Олександра Бабака у власному проєкті зіграв цей малюнок, а разом із ним, і сама ідея останнього шляху Тараса Шевченка від Києва до Канева. Як усе розвивалося далі, у що трансформувалася перша концепція? Ми поговорили з Олександром через кілька днів після його повернення до Києва, щоб дізнатися більше про майбутню серію «Рікою».
Про очищення
Концепція про Шевченка – це обмеження та можливість одночасно. Коли вже визначив тему проєкту, то все намагаєшся підбирати тематично. Я прагнув звільнитися від своїх перших вражень, забути, що їду з завданням щось зробити. Ця серія моїх робіт буде про всіх, хто покидає певне місце. Тому мені цікавий образ Перевізника, нашого капітана. Звісно, це міфологічно: ідея з рікою та давньогрецьким Хароном лежить на поверхні.
Олександр Бабак. Бакени. Фрагмент роботи. 2019, полотно, акрил, 290х190 см.
Про присвяти
Ніколи не думав, що я візьмуся за вшанування якихось постатей. Це вперше. Потрібно подивитися на Шевченка не як на кумира, а як на звичайну людину. Більше того – подумати, який ти сам. Якщо хочеш присвятити комусь роботу – присвяти її собі. Тоді не схибиш. Коли робиш щось для себе, то не намагаєшся створити «красиво» чи «заумно». Нікуди не дінешся, доведеться робити правду.
Мені не складно відійти від культу Шевченка, бо справжнє присвячення йому я ніколи й не планував робити. А от присвятити річ собі й кожному з нас – це добре.
Про досвід
Тарас Григорович і сам був прекрасним художником. Гадаю, у випадку двох митців із академічною освітою, якісь художні рішення однаково будуть співпадати, як і настрій. Те, що я замалював для себе, він би відзначив так само. Справа в досвідченому оці людини з освітою. Воно відрізняється від ока аматора, нехай це й геніальний художник. Освіта вбирає певні моменти, хочете ви цього, чи ні. А потім ми зосереджуємося на схожих речах.
Про втілення
Два дні нашої подорожі були абсолютно різними за погодою. Першого дня – повний штиль і спека. На другий день – бурхливі хвилі, сильний вітер, неспокійне небо. Я віднаходив цікаві точки, робив ескізи – близько двадцяти вже є. Особливо приваблювала атмосфера відчуженості від світу, самотності, однотипності пейзажів.
Фотограф і оператор фіксували хронологію процесу, як усе відбувалося. Дорожній фільм Світлани Зінов’євої має увійти до фінальної виставки проєкту «Рікою».
Окрім живописних робіт, я планую графічні речі зробити в офорті. Давно не працював у цій техніці. Але це теж оновлення, бо коли я щось не надто вправно вмію робити, то спершу такі речі завжди гарно виходять. Як монументалісту, мені важко робити маленькі речі. Тому і на офортному станку, і фарбами, буду створювати великі формати.
Олександр Бабак. Серія Мости. 2019, папір, акрил, 64х52 см.
Про дорогу
Усі ми колись втрачаємо місце, звідки відчалювали, а потім рухаємось у невідомому напрямку. Добре, якщо «Рікою» буде викликати роздуми в людей про їхній особистий шлях. Врешті-решт, дорога рікою – це не лише про смерть (і у випадку з перепохованням Шевченка, і з античними міфами), а й про життя, що передувало всьому.
Над серією «Рікою» Олександр Бабак працював у рамках канівської арт-резиденції «ЧервонеЧорне».
Авторка: Поліна Ліміна
Олександр Бабак. Перевізник. 2019, полотно, акрил, 290х190 см.