Володимир Будніков народився у Києві в 1947 році. У 1965 році закінчив Республіканську художню школу імені Т. Г. Шевченка в Києві, а згодом, у 1971-му, – Київський художній інститут, де навчався в майстерні монументального живопису під керівництвом Тетяни Яблонської. З 1969 року активно бере участь у виставковій діяльності. У 1972-му почав викладати живопис і композицію в Київському державному художньому інституті. Практика Буднікова охоплює живопис, графіку та роботу з просторовими об’єктами.

Володимира Буднікова вважають дослідником у галузі живописної метафізики і послідовником необарокової течії в нефігуративному живописі. Художник поєднує експресивний живопис із графічними елементами, створюючи динамічні образи, що балансують між абстракцією та фігуративністю. Його полотна вибудувані на напрузі контрастів: щільних площин і прозорих ліній, хаосу й структури, матеріального й духовного.

Художник віддає перевагу абстрактному живопису, розглядаючи його як основу реалістичного сприйняття світу. Його роботи побудовані за принципами, близькими до музики й танцю: у них відчутні ритм, імпровізація й внутрішня енергія. Тексти, символи та фрагментарні образи, вплетені в композицію, надають картинам багатошаровості, перетворюючи їх на своєрідні візуальні хроніки внутрішніх і зовнішніх процесів.

Для Буднікова живопис – це мова, «письмо», яке стає живим і водночас перебуває на межі між образом та наративом. Такий підхід споріднює його мистецтво з неоекспресіонізмом, але водночас наділяє унікальною мовою, де спонтанність і енергія стають головними засобами вираження, які несуть власний сенс.

“Кожна моя форма постійно змінюється, фігуративні роботи перетворюються на абстракції і навпаки. Працюючи над серією «Реалізм?», я б порівняв свою роботу з рухомими структурами зарослого саду. Те, як дика природа впливає на порядок або підкорюється йому, нагадує зміни в моїх візуальних тропах з часом. Реальність працює таємничим чином, але деякі правила та рухи можна окреслити у видимому світі. Я стежу за цими лініями. Вони незрозумілі, як загадки. Я виражаю те, що бачив, своїми лініями та діями, через свої роботи: багато речей, які важливі для мене, неможливо висловити словами”

— Володимир Будніков

З 1975 року Володимир Будніков є членом Національної спілки художників України та заслуженим художником України. У 1993 році творчість Володимира Буднікова стала темою дисертаційного дослідження в Берлінському університеті Гумбольдта. Персональні виставки відбувалися у Відні, Парижі, Берліні та багатьох інших європейських містах. У 2002 році отримав звання професора Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. У 2019 році незалежний журнал «Ї» відзначив його орденом «За інтелектуальну мужність».

“Обраний шлях Володимира Будникова — це шлях у таємниці, в універсалії майже винятково живопису, або, вірніше, живописної форми. Живописність — головна відмінна риса образного світу цього художника. Його погляди на характер живописного — дуже жваві, мінливі, часом суперечливі, різноглибинні, як сама сутність видової природи живопису”

— мистецтвознавець Олександр Соловйов

З 2011 року працює у творчому діалозі з художницею Владою Ралко. Значну частину часу митці проводили у резиденціях у Криму. Після анексії півострова та початку російсько-української війни 2014 року вони активно співпрацюють із мистецьким об’єднанням Червоне Чорне. У Канівській резиденції художники зосередилися на осмисленні війни та ідеологій, створивши низку спільних серій, серед яких трирічний цикл «Три кроки», що включає серії «Прихисток поета» (2014), «Укриття» (2015) та «Лінія розмежування» (2016). Також Будніков створює персональні серії — «Питання до видимого», «Замість документа», «Політ», які були продовжені у спеціальних книжкових виданнях фонду Червоне Чорне з репродукціями робіт та інтерв’ю з художником.

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Володимир Будніков переважно живе й працює в Берліні. Разом із Владою Ралко вони заснували резиденцію a_brüke, де продовжують осмислювати мовою мистецтва досвід війни, втрати та вимушеної еміграції.