Олександр Дяченко

 

Від студентських років Олександра Дяченко цікавили образи української архаїки, що знайшли відображення у його роботах. Художній стиль Дяченка базується на культурних кодах кіммерійської, скіфської та половецької скульптур, доповнених елементами єгипетського мистецтва і ранньої античної пластики. Це сприяло формуванню його впізнаваної, мінімалістичної та водночас глибокої художньої мови. В основі його творчості — камінь, який для нього є втіленням тривалості та стійкості мистецтва. Дяченко вірить, що скульптура як форма мистецтва, що має найтриваліший "життєвий цикл", повинна нести позитивну енергію. Тому його роботи випромінюють внутрішню гармонію, спокій і відчуття космічного простору, що виходить за межі форми, в якій вона втілена, створюючи особливу атмосферу навколо кожної скульптури.

Олександр Дяченко народився 10 січня 1956 року в Києві. 

Спочатку вивчав у Республіканській художній середній школі (РХСШ) живопис, але в старших класах зрозумів, що йому цікавіше займатися скульптурою, тож перейшов на відповідний відділ. Зазвичай після РХСШ вступали до Київського художнього інститут (зараз — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), однак Дяченко поїхав до Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва (зараз — Львівська національна академія мистецтв). Основною причиною такого рішення була зміна керівництва та посилення боротьби з формалізмом у КХІ. За словами Дяченка, якщо в Києві за експерименти могли виключити з інституту, то у Львові — максимум позбавити стипендії.

Олександр планував вступати на факультет кераміки, однак через нестачу балів пішов на проєктування. Зараз вважає, що для скульпторів курс архітектури є необхідністю, адже багато технічних моментів із архітектури та принципи стійкості певних матеріалів стають у пригоді. Наприклад, перші великі керамічні роботи Дяченко зміг зробити нетипово масштабними саме завдяки архітектурним прийомам. Візуально це була скульптура, але всередині під глиною розташовувалися справжні склепіння та контрфорси, як у готичних храмах.

Окрім архітектурних навичок, львівська школа дала Дяченку пластичну мову, що відрізнялася від більш реалістичної київської традиції. Згодом, коли Олександр повернувся до столиці, радянські художні ради навіть не приймали його проєкти через їхню надмірну «‎декоративність»‎. Серед людей, що вплинули на Дяченка в його львівський період, він відзначає Мініону Фліт та Юрія Мисько — скульптор проводив чимало часу в їхніх майстернях.

Серед творчих проблематик, які ще зі студентства цікавили Дяченка, є образи української архаїки. Митця захоплювало єгипетське мистецтво та скульптура ранньої античності, але було незрозуміло — де ж українські аналоги? Коли Олександр відкрив для себе колекцію Історичного музею ім. Дмитра Яворницького в Дніпрі зі зразками кіммерійських, скіфських та половецьких скульптур, то побачив, на чому можна вчитися й розвивати власний стиль. Тож тема української архаїки посіла чільне місце в творчості майстра.

Після завершення інституту умови для творчості скульптора були не надто сприятливі: у 1980-х не хотілося постійно створювати роботи під радянські закупівлі, а на початку 1990-х зникли й вони. Тож у цей період Дяченку доводилося оформлювати книжки як графік і навіть обробляти каміння на заводі. 

Олександр Дяченко. Українська архаїка. 2019, граніт

Ситуація для митця змінилася, коли в Україні почали проводити скульптурні салони з середини 2000-х. На одному з них Дяченко познайомився із засновником фундації  ЧервонеЧорне Юрієм Сташків (тоді: творче об'єднання “ЧервонеЧорне”). Сташків запропонував Олександру організувати Канівський міжнародний скульптурний симпозіум — митець погодився, і вже в 2011 році до Канева приїхали чотири скульптори з України та один із Німеччини. А в 2013 році кількість іноземних та українських учасників зрівнялася. Упродовж останніх десяти років Дяченко є співкуратором Канівських симпозіумів. Під кураторством митця симпозіуми відбувалися щорічно аж до 2021 року. Всього було реалізовано 10 міжнародних симпозіумів у Каневі та декілька значних виставок у галереї фундації “ЧервонеЧорне”.  

Найчастіше працює з камінням. Вважає, що так як скульптура живе найдовше з мистецтв, то через неї не можна транслювати негативну енергетику — це табу, яке для себе поставив Дяченко. 

“‎Якщо в якийсь період я не зміг накопичити позитивну енергію, то просто не берусь робити скульптуру”

— Олександр Дяченко

З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України митець живе та працює в Німеччині. Проте великий доробок митця,  значна частина якого знаходиться у колекції “ЧервоногоЧорного”, продовжує експонуватися та формувати український сучасний мистецький контекст. Примітно, що майже всі роботи митця з колекції ЧЧ знаходяться у публічному доступі, а саме у Канівському скульптурному парку та Стрийському парку Львова.

16 листопада 2024 року відкривається виставка TENDER GROUND, де буде представлена велика частина робіт Олександра Дяченко. Особливої уваги заслуговують великі керамічні скульптури автора, які не експонувалися більше 10 років. Ця виставка представлятиме роботи і іншого визначного митця Олександра Бабака. Дует митців не є випадковістю, адже їхні творчі пошуки і тематичні інтереси перетинаються в дослідженні історичної антропології та топографічних особливостей українського ландшафту, що безпосередньо впливає на художню образність їхніх робіт.

Скульптури у публічному просторі:

Канівський скульптурний парк
(фундація Юрія Сташків “ЧервонеЧорне”) 2011 - 2021
Скульптурний маршрут у Стрийському парку
(фундація Юрія Сташків “ЧервонеЧорне”) 2023

Мати і дитя (вапняк), Вишгород, Україна. 2008
Жінка на троні (вапняк), Седнів, Україна. 2008
Пластика степу (піщаник), Святогірськ, Україна. 2007
Без назви (вапняк), Донецьк, Україна. 2006
Сидяча (вапняк), Гурзуф, Україна. 2005
Торс (вапняк), о. Брач, Хорватія. 2005
Бриз (вапняк), о. Брач, Хорватія. 2004
Геометрична композиція (піщаник), Олеський Замок, Львівська область, Україна. 1996
Пластичний етюд на тему української архаїки (мармур), Київ. 1994
Трон (піщаник), Горлівка, Україна. 1992
Жіноча фігура (граніт), Миколаїв, Україна. 1992
Відпочинок біля моря (піщаник), Одеса, Україна. 1988
Кокон (піщаник), Київ. 1988
Дівчина (піщаник), Ямпіль, Україна. 1987
Дівчинка з черепахою (дерево), Тростянець, Україна. 1986



Монументальні твори:

Пам'ятник блаженному отцю Омеляну Ковчу, священику УГКЦ. Архітектор - Марта Дьяченко. Дорога мучеників Майданек у Любліні (Польща) (2021)
Меморіальний пам'ятник академіку М. Амосову (спільно з П.Антипом), Байкове кладовище, Київ (2003)
Фонтан в Національному банку України, Київ (1995)
Скульптура Повернення блудного сина, Львів, 1992
Пам'ятник жертвам Голокосту, Криве Озеро, Миколаївська область, Україна (1992)
Скульптурна композиція Стіна, Харків, 1990



Премії:

1-ша премія за проект пам'ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні, США 2009
Премія за кращу експозицію, Великий скульптурний салон - 2009 року, Київ
1-ша премія на скульптурному пленері за роботу Повернення блудного сина, Львів, 1992
1-ша премія в номінації Скульптура на Міжнародному фестивалі Відродження, Львів, 1991
3-тя премія на Всесоюзній виставці Молодість країни, Москва, 1988
3-тя премія на скульптурному пленері за роботу Відпочинок біля моря, Одеса, 1988



Пов’язані проекти:


Роботи в колекції: