«Ми можемо створити будь-який світ»

Перед тим, як скульптори поїхали до Канева втілювати в камені свої роботи, ЧервонеЧорне зустрілося з учасниками цьогорічного симпозіуму Іллєю Новгородовим і Віталієм Протосенею. Журі конкурсу обрало молодих скульпторів з-поміж 73 кандидатів. Ми розпитали, як Ілля та Віталій бачать свою творчість, чим цікавляться в мистецтві зараз і що прагнуть передати своїми майбутніми скульптурами.

Ілля Новгородов

Ненавиджу в скульптурі весь цей епідерміс — коли на її поверхні забагато «красивостей». Мені цікавий каркас скульптури. Мої металеві роботи роботи й складаються просто з каркасу, їхні ідеї також. Тож у мене ніколи не виходило щось ліпити — усі ці пальчики-ручки-ніжки, — коли вони зайві.

За камінням я вже навіть скучив — давно з ним не працював. Тож зараз, на симпозіумі, буде класний момент.

Моя цьогорічна робота в Каневі «Вплив» показує стійкі форми, що поставлені на свої найбільш уразливі грані. Однак фігури поєднуються таким чином, що утворюють нову цілу форму — знову стійку.

З одного боку, ця скульптура стала звичайним синтезом моїх станів. Вона є втіленням думок і ліричних замальовок простору в камінні. І в цій роботі нарешті з’являється об’єм.

З іншого боку, до неї призвели загалом спостереження за розвитком скульптури. Якщо подивитися на сучасну українську скульптуру — це здебільшого за духом 1970—1980-ті роки. І сильно відірватися від цього не виходить, бо ми просто перебуваємо в цьому стані.

Я не можу сказати, що схильний до чистої абстракції чи мінімалізму. Не розумію, коли про мене кажуть, що я займаюся абстрактною скульптурою — все змінюється, я не хочу працювати лише в одному стилі. Мені дуже подобається нефігуративна скульптура, але також після Академії (НАОМА) я боровся зі своєю схильністю від природи до тих самих пальчиків-ручок-ніжок. І через це в моїй творчості виникла певна сухість. Тож зараз я намагаюся знову відійти від цього, від відпрацьованої структури.

Неможливо створити скульптуру, якщо просто займатися формотворчістю, розставляти класно кубіки та інші фігури. Має бути ще й певний внутрішній стан або посил, які не буквально, але увійдуть у форму. Зазвичай цьому передують довгі етапи творчості. І це цікаво. Багато з моїх робіт намагалися вийти з якихось переживань.

Моя скульптура може існувати де завгодно, хоча в якомусь жахливому місці їй краще не бути. У Академії нас вчили, що роботи потрібно вписувати в простір. Це про всю радянську школу — скульптури мають працювати з простором, бути структурними й вивіреними. Але зараз так не вдається: скульптори дизайнерять, але структура плаває.

А взагалі, мені хочеться трохи розвеселити простір навколо своєї скульптури іншими формами. Адже простору теж скучно.

Симпозіуми класні тим, що нарешті місяць ти займаєшся виключно роботою над скульптурою. Немає на що відволікатися. Плюс колеги, які сприяють входженню в робочий творчий стан. Усього цього важко досягнути поза симпозіумом.

Добре, що на цьогорічному Канівському симпозіумі буде Віталік — мій одногрупник. У нас тривалий час була спільна майстерня — гараж на Куренівці в Києві. Але на певний час я вирішив відмовитися від майстерні, від усієї цієї тусовки, прив’язки до місця та матеріальності.

Віталій Протосеня

Моя робота для Канівського скульптурного симпозіуму називається «Архітектоніка руху». Це рух форми та матерії, у результаті якого отримується енергія. Статична форма теж рухається, тільки ми цього не бачимо. А ще вона щільно пов’язана з архетипічними математичними символами й геометричними фігурами, які люди використовують від початку мистецтва. Зокрема це трикутник, квадрат, коло — те, з чого все й будується.

Перший ескіз роботи, яку я зараз втілюю в Каневі, я створив ще в 2019 році. А потім я захопився технологіями та 3D-моделюванням.

Мені цікаво працювати в зовсім різних матеріалах. Камінь для мене не найголовніший, хоча мені подобається його обробляти. Є плани на бронзу. А зараз я почав робити скульптури із пластику — саме через мої експерименти в майстерні з 3D-друком.

Це логічний крок у моїй творчості. Мені технології дають нові засоби для моделювання форми. Комп’ютер допомагає знайти дуже правильну геометрію, яку б я сам не зробив. Адже в людини є деякі обмеження, а машина допомагає думати зовсім інакше.

Мені подобається керувати цим процесом, але я завжди лишаю якийсь відсоток на випадковість. Я працюю з програмами моделювання так, що результат може вийти неочікуваним. Як і в природі, ти можеш щось передбачити, але не знаєш точно, як все вийде. Мені хочеться, щоб комп’ютер допомагав мені створити щось нове, дещо незалежне від мене. Це як робити щось всліпу — дуже творчий процес.

Інколи програма може зробити щось неправильно, але для мене це плюс, а не мінус.

Деякі ескізи я просто відтворюю в цифровому форматі, але навіть так я можу побачити щось випадкове, зупинитися та не слідувати першопочатковому задуму.

Тож коли я вирішив подавати свою роботу на конкурс Х Канівського міжнародного скульптурного симпозіуму, то вирішив ескіз 2019-го року з нуля побудувати в програмі. І він вийшов дещо іншим — як я і думав.

Мене надихають і природа, і сучасні технології, і їхній синтез.

Я намагаюся зрозуміти, що таке світ навколо, куди він прямує та як саме це робить. Чи є зв’язок між його початком і тим станом, у якому ми бачимо світ зараз? Що та навіщо ми з ним робимо? Адже ми не бачимо речі такими, якими вони є. Наші погляди роблять світ саме таким, а не іншим. І саме тому ми взагалі здатні його сприймати. Усе це дуже цікаво для мене. І про це всі мої роботи.

*Віталій Протосеня. «Форма речей». 2019, мармур.*

Для мене важливо, аби скульптура співпрацювала з простором. Це першочергове завдання: якщо втручаєшся в середовище, це втручання має бути ергономічним і продуманим.

Водночас, якщо в публічному просторі поставити змістовно перенавантажену скульптуру, то простір теж стане важким. У таких середовищах мають бути прості форми, що дозволяють трохи відпочити як очам, так і розуму.

Перед цими формами думаєш насамперед не про те, що ти бачиш, а як ти це бачиш.

Через це мої скульптури абстрактні та не зображують конкретні речі. Це нові самодостатні форми. Я не відтворюю і не копіюю природу, адже це неможливо. Натомість ми можемо створити все що завгодно, створити будь-який світ.

Розмовляла Поліна Ліміна

Featured

Ілля Новгородов

Віталій Протосеня

З 10 вересня по 10 жовтня 2021 року в Каневі триває ювілейний 10-й Канівський міжнародний скульптурний симпозіум. Цього разу участь у ньому взяли п’ять авторів: українці Олександр Дяченко, Василь Корчовий, Ілля Новгородов, Віталій Протосеня та болгарин Zdravko Tsvetanov Zdravkov. Упродовж місяця ми публікуватимемо огляди та інтерв’ю зі скульпторами, а результати їхньої роботи запрошуємо дивитися з 10 жовтня. Більше про симпозіум читайте тут.

*Ілля Новгородов. Скульптура з виставки «Точка» в Invogua#art (Одеса), 2018. Метал.*

Materials BlockPolina LiminaSeptember 24, 2021Ілля Новгородов, Віталій Протосеня, симпозіум, скульптори