Що варто знати про Канівський міжнародний скульптурний симпозіум? Розповідаємо

Деякі речі починаються настільки органічно, наче «‎самі собою», що через кілька років складно послідовно відтворювати хід подій. Наразі таким очевидно-непояснювальним феноменом видаються Канівські міжнародні скульптурні симпозіуми, що відбуваються вже впродовж десяти років. Як і чому вони базуються саме в Каневі? Яка в них глобальная візія та чи є вона взагалі? Що відрізняє ці симпозіуми від сотень інших в Україні та світі? Час пробігтися по цим питанням.

Художнє життя у Каневі вирувало задовго до появи мистецького об’єднання ЧервонеЧорне. Через гарну природу (широкий Дніпро, рельєфні кручі), а також близькість до Києва, це місто та села поблизу завжди приваблювали художників. У минулому столітті сюди їздили на літню практику й пленери студенти та викладачі Київського художнього інституту (зараз — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). У 2000-х Канів також продовжив бути центром тяжіння для різної творчості: так у 2007 році 19 скульпторів зробили твори на честь Тараса Шевченка. Сьогодні їх можна побачити на «‎Шевченківській алеї» — цей проєкт відбувся за сприяння тодішнього президента України Віктора Ющенка.

Паралельно у Каневі зароджувався зовсім інший мистецький рух. Юрій Сташків і Катерина Довгайло, які опікуються готелем «‎Княжа Гора», започаткували мистецьке об’єднання ЧервонеЧорне. Воно виросло з колекціонування візуального мистецтва, що було зроблене в Каневі в різні роки. Згодом Юрій Сташків почав запрошувати художників на резиденції — серед митців, які працювали з ЧервонеЧорне найчастіше, можна відзначити Олександра Бабака, Владу Ралко та Володимира Буднікова

У 2011 році до художніх резиденцій додався скульптурний симпозіум. Поштовхом до його започаткування стало знайомство Сташкова зі скульптором Олександром Дяченком. Як зазначає Юрій, скульптура Дяченка «‎Голий» фактично змінила уявлення колекціонера про пластичне мистецтво. Простір біля готелю «‎Княжа Гора» було вирішено доповнити роботами сучасних скульпторів. Того ж року до Канева приїхали Йошимі Хашимото з Німеччини та українці Юлій Сінкевич, Владислав Волосенко, Олег Капустяк, і сам Олександр Дяченко. Спочатку гадали, що це буде одноразова акція — однак вже у 2012-му було вирішено продовжувати симпозіум. Одним із його незмінних кураторів став Дяченко, а іноземні митці приїжджали майже щороку — таким чином Канівський симпозіум зарекомендував себе як міжнародний і став відомим у світовій спільноті скульпторів. Для прикладу, у 2013-му році закордонних учасників там було стільки ж, скільки й вітчизняних.

Особлива увага завжди приділялася японським скульпторам — їхня естетика слугує справжнім акцентом у парку скульптур. Вона на диво органічно вступає в діалог з українською природою та відрізняється від робіт майстрів із інших країн. 

До 2021-го року учасників для симпозіумів Дяченко та запрошені куратори обирали самостійно — через рекомендації скульпторів, що вже брали участь, або ж за допомогою власних контактів і уподобань. Олександр Дяченко зізнається, що раніше виступав проти того, щоб обирати проєкти за ескізами. Куратор дивився загалом на портфоліо митця: на його розвиток, стиль, теми.

‎Якщо скульптор цікавий, то потрібно дати йому повну свободу робити все, що він захоче
— Олександр Дяченко, куратор симпозіумів

До формату конкурсу тривалий час не зверталися, щоби не «‎захворіти» на одноманітність — поширену проблему симпозіумів. Адже коли є чіткі вимоги (розмір, матеріал, тема), то скульпторам важче експериментувати й проявляти свою індивідуальність, а кінцевий результат перегукується в кожного учасника. Тоді як особисті риси кожного запрошеного митця грають у Канівському симпозіумі визначальну роль. Наприклад, Олександр Дяченко кілька разів запрошував скульпторів, які зазвичай не працюють з камінням — основним матеріалом симпозіуму. Так гранітна фігура «‎Рибалка» Валерія Пірогова виглядає наче дерев’яна — адже саме з цим матеріалом переважно працює автор.  

Серед запрошених скульпторів були й жінки: Таня Премінгер створила найепатажнішу роботу симпозіуму «‎Покрова» в 2016 році, а Людмила Мисько-Маляренко втілила «‎Коло любові» в 2019-му.

Однак на десятому році існування формат опенколу вже виглядає як самостійний експеримент і можливість урізноманітнити парк скульптур — що з цього вийде, побачимо зовсім скоро. Точніше — у середині жовтня 2021 року. Цього року незалежне журі обрало трьох скульпторів з 73 поданих заявок. Переможцями конкурсу стали Ілля Новгородов, Віталій Протосеня та Здравко Здравков. А Василь Корчовий був запрошений особисто організаторами — за принципом минулих років. 

Ось тепер ми готові відповісти на питання, які прозвучали на початку. 

Чому саме Канів?

Бо це місце вже насичене мистецьким потенціалом — це сприяє розвитку нової творчості, відкриває для митців нові шляхи та можливість працювати з історією водночас. Також через своє минуле Канів має усі шанси бути потужним культурним центром.

Яка ціль?

На симпозіумах і резиденціях відбувається взаємовигідний обмін: митці збагачують місто своїми формами, ідеями, естетикою. Канів навзаєм надає їм свої ресурси: дивовижну природу, історичну тяглість, можливість спілкуватися та взаємодіяти з іншими художниками навколо. Таким чином, місто отримує потужну культурну складову й дарує своїм мешканцям і гостям відчуття «‎місця сили». А учасники симпозіумів і резиденцій можуть експериментувати, шукати нові творчі шляхи та удосконалювати навички. 

Чим Канівські міжнародні скульптурні симпозіуми унікальні?

Своїм добіром учасників. До Канева приїжджають не лише суто симпозіумні скульптори —  ті, хто їздить з одного місце на інше та повторюють схожі форми в різних країнах. Тут часто збираються автори, які не беруть участь у інших симпозіумах — взяти хоча б цьогорічного учасника Василя Корчового, або скульптора з першого симпозіуму Йошимі Хашимото.

Цікаво, що ініціатори симпозіуму (Юрій Сташків і Катерина Довгайло) щоразу впевнені, що саме цей заїзд скульпторів до Канева — останній. Але наступного року з’являються нові люди, яких хочеться бачити учасниками чи кураторами симпозіуму, свіжі ідеї робіт. Потреба в мистецтві не зникає. Хоча простір біля готелю «‎Княжа Гора» вже й не може безболісно вмістити нові скульптури (їх вже так багато! Переконайтеся самі), проте вони мають потенціал для заповнення нових локацій. Так зовсім скоро одна зі скульптур («‎Подвійний портрет» Олександра Дяченка) переїде до міського парку в центрі Канева. Де знайдуть своє місце інші скульптури? Це динамічне питання — і завдяки цьому майбутнє Канівського симпозіуму визначається тут і зараз. 

Олександр Дяченко. Подвійний портрет. 2017, граніт, 120х90х60 см.

 

Архівне фото радянської турбази в Каневі, яку закинули після Чорнобильської трагедії. Сьогодні вона використовується художниками як майстерня упродовж мистецьких резиденцій

Катерина Довгайло та Юрій Сташків на престурі Х Канівського міжнародного скульптурного симпозіуму. Фотограф Олександр Аврамчук

 

Йошин Огата. Вода. 2018, граніт, 200х100х50 см.

 

Учасники симпозіуму в 2021 році: Василь Корчовий, Віталій Протосеня, Ілля Новгородов, Здравко Здравков і Олександр Дяченко. Фотограф Тарас Безпалий

 

Василь Корчовий за роботою над новою скульптурою. 2021. Фотограф Олександр Аврамчук